Смак родом з батьківської землі


Галина Лосєва, сьогодні відомий український ресторатор, а в минулому педагог, психолог і викладач Дипломатичної академії при МЗС України, вже не вперше приїздить з кулінарними майстер-класами на Вінниччину. Традиційні зустрічі з педагогами Галина Іванівна не відмінила й напередодні відзначення Дня вчителя у жовтні знаменного та водночас трагічного для України 2014 року.

Галина Іванівна каже, що на рідну Вінниччину приїжджати завжди особливо приємно. «Це моя рідна земля, земля моїх предків, в Хмільнику народились обидві мої доньки і щоразу дуже приємно приїжджати саме сюди. Оскільки я сама педагог, так повелося, що вже зараз, коли обіймаю посаду почесного голови фонду «Батьківська Земля», мене тягне, так би мовити, до витоків. Спочатку це справді були майстер-класи, а зараз вони переформатувались в зустрічі, де головним девізом є те, що «від серця іде, те до серця й доходить». Мені не хотілося б казати про те, що ми приїхали з благодійною місією, навпаки, ми приїхали розмовляти, дізнаватись, що думають люди. Після таких зустрічей, як кажуть, хочеться жити, а для вчителя нові знання, спілкування – це просто необхідність, а де найкраще розмовляти, як не за столом».

Зазвичай такі, без перебільшення, творчі вечори складались із майстер-класів приготування українських страв від шеф-поварів ресторанів «Трипілля» та «Опанас», берегинею яких, за словами колективу, і є пані Галина, святкових побажань, задушевних розмов, українських пісень. Все це було і цього року. Однак, перший тост підняли стоячи, мовчки, опустивши голови. Підняли за тих, хто не повернувся з війни. Страшно прозвучали ці слова у яскравий, сонячний, жовто-багряний осінній день. Такий прекрасний і тихий, яким він буває цієї пори року лише на рідній, батьківській землі – Вінниччині.

«Скажіть мені, будь-ласка, шановні колеги, – почала розмову Галина Іванівна. Їй ще знадобиться декілька хвилин, щоб голос перестав тремтіти, – ми з вами не раз дозволяли собі висловлювання, що сучасна молодь не така, як раніше. Скільки не виховуй, а толку ніякого. І здавалось, що вкласти в їхні голови високі, світлі ідеали просто неможливо. Час не той, інтереси і прагнення в них не ті. І що?»

Серед присутніх у залі прокотився легкий, майже нечутний шепіт. Відповідь була зрозумілою без слів.

«Сьогодні на українську землю прийшла війна і саме молодь стала на захист держави і народу. Без роздуму й вагань ці діти віддали своє життя. Разом із ними стали брати й батьки. Грудьми заслонили кордони. Правильно ми їх навчали, правильно», – завершила думку Галина Іванівна. «Важко, а інколи просто неможливо було собі уявити, що таке станеться між країнами й народами, які сотні років жили пліч-о-пліч. Ставали побратимами у роки лихоліття і родичами у мирні часи. Але сталось те, що сталось. Україна стримала навалу і сьогодні я хочу вам сказати: ми народжували і виховували дітей не для того, щоб їх знищували, – час сідати за стіл переговорів і план має бути лише один – мирний».

Протягом 4-х годин тривала розмова і колегами, педагогами району у Ямполі. Галина Іванівна, як знаний далеко за межами України ресторатор, ділилась власними рецептами приготування українських страв, із задоволенням слухала секрети приготування місцевих господинь.

Заклики до миру не раз лунали під час зустрічей. Кожен, хто ставав до слова, обов’язково бажав мирного неба. Дивувалися, що менше ніж рік тому ніхто і подумати не міг, що в неньці-Україні будуть бойові дії з численними втратами як серед військових, так і серед мирних жителів. Ніхто не мав гадки, що українцям потрібно буде тікати з домівок, аби врятувати життя, а воякам гинути за Вітчизну. Усвідомлення цих страшних фактів кожну нормальну людину приводить лише до одного висновку – потрібно зупинити кривавий сценарій, що розгортається зараз в Україні.

«Заклики до війни, до бойових дій у нашому становищі – це взагалі втратити половину населення! – каже Галина Іванівна. Я донька військового, мій батько – учасник Сталінградської битви і він казав: найстрашніше – це вбивати людину. Не дай Бог вам колись воювати, знати, що таке війна! Ми молимось, щоб був мир».
Не оминали під час зустрічей і проблем освітян, а їх чимало. Це і невелика заробітна плата, відсутність нормального соціального пакету, серйозне навантаження, адже потрібно вчити дітей згідно високого рівня, якого вимагає сучасний світ. А в кожної вчительки, окрім уроків, ще й власне господарство, бо ж важко у селі прожити лише на одну викладацьку ставку.

Акцентувалися і на тому, що професія вчителя, це покликання, яке залишається назавжди, і вже неможливо відмовитись від тієї ноші, що випадає на долю цих сумлінних людей. Йшлося і про власну самопожертву, й про те, що без допомоги меценатів важко було б утримувати той чи той навчальний заклад. Тут і згадували саме про благодійний фонд «Батьківська Земля».

Зокрема, вчителька математики Лілія Борисівна з Цекинівки Ямпільського району ділиться враженнями: «На такому заході я вже вдруге, майстер-клас, який показує Галина Іванівна, це незабутня подія, і вражень дуже й дуже багато. Й загалом усе, що робиться фондом «Батьківська земля», на сьогоднішній день у нас в районі сприймається як хороша справа, оскільки люди потребують уваги, доброти, і в цей час особливо необхідна допомога і школам, і дитячим садочкам, і в цілому громадам. Галина Іванівна – це людина з великої літери, це людина героїчна, вона своїм прикладом вражає. Вона не тільки своїх дітей піднімає і заохочує, вона і всіх інших може захопити своїми справами, своїми діями, своєю розмовою. Справ зроблено дуже багато, люди відгукуються лише з вдячністю».

Зустрічі були насичені домашньою атмосферою. Серед коронних страв господині можна відмітити "Тин", який готується з яловичих ребер, "Грибівку" - це поживна юшка з грибами та гречаною кашею, а ще гарбузовий кисіль, якого також було вдосталь.

У розмові, на прохання пані Галини, намагались уникати політики, незважаючи на те, що її донька Оксана Калетник – один з депутатів-мажоритарників Верховної Ради України 7 скликання, бере участь і в позачергових парламентських виборах. Якщо і торкались цієї теми – більше говорили про їх відносини як матері й доньки та про спільну благодійну діяльність.

Галина Іванівна розповідала з гордістю про свою доньку Оксану. Казала, що нелегкі зараз часи і за свої переконання та погляди можна навіть потрапити під гоніння, проте запевнила, що немає іншої Вітчизни і дому, ніж рідна земля, тому ні вона, ні донька не збираються її залишати. Не зраджувати людей – от що важливо, на цьому наголошувала Галина Іванівна, коли говорила про здобутки фонду, про допомогу простим людям, школам, про рідне село Клембівку, яке славиться на весь світ своїми вишиванками. Згадували і дітей-сиріт з ямпільського інтернату, і дитячі літні зміни в Лядівському монастирі, які запровадили разом с отцем Антонієм, і навіть про футбольний турнір, що також відбувається за сприяння фонду.

«У мене як у матері є чимало розбіжностей з донькою, - говорить Галина Іванівна, – проте в багатьох випадках ми єдині в пориві. Розбіжності більш материнські: не їдь сама, їдь з командою, бережи себе, будь толерантною… Я ж вчителька, постійно коригую щось, але з нею я згодна повністю в плані того, що потрібно сідати за стіл переговорів і досягати миру. От нехай наші реакційні сили, «Правий сектор», ура-патріоти, радикали не займаються популізмом, а згадають, що ми єдиний народ, нам потрібно чути і ту, і ту сторони.

Мені подобається Шотландія, вони провели референдум, практично п’ятдесят на п’ятдесят, але приїхала до них королева, приїхав прем’єр, надали їм допомогу, виконали їхні умови, проте нагадали, що вони не зможуть жити без фунта, адже споріднена економіка.

Ну, побились там кілька разів, але ж ніхто не загинув! Добре кричати з окопу «вперед», коли кругом тебе охоронці, але «вперед» – це куди? Звісно, Вітчизну боронити потрібно, я стаю на коліна перед тими матерями, що в цей час витримали смерть своїх дітей. Хочу зауважити, що наш благодійний фонд працював у будь-які часи, перед виборами, після виборів, ми дотримуємось основного постулату багатьох меценатів – допомагати, що б там не було. Я вдячна Оксані, що вона дає змогу мені цим займатися. У нас і колектив прекрасний, який допомагає все це робити… Завтра я їду до іншого району і там так само нас будуть чекати мудрі, сповнені життєвим досвідом люди, які стомилися від сумних звісток про війну і чекають миру».

Багато побажань звучало на адресу Галини Іванівни Лосєвої і Оксани Калетник: дякували їм за добрі справи, за меценатство, яким займаються, бажали успіху на виборах, що відбудуться вже цього місяця, дякували за свято, що змогли зорганізувати в складні часи. Єдналися як вдома, відкривали душі і навіть співали гарних українських пісень.

  

Назад